Вірш “НЕБЕСНІЙ СОТНІ”

Я знаю, було боляче вмирати…
У вирі куль нещадних та швидких
Чи може вільне серце зачекати,
Коли пульсує в грудях молодих?

Пробачте – не поліг тоді із вами.
Та вдячний вам за кожен крик і біль.
Вас більше сотні там під небесами,
А нас мільйони тут тримають бій.

Ви йшли, прошепотівши «будь, що буде».
Ви прийняли на себе вбивчу лють.
Хіба розумний про таке забуде?
Лиш кволий розумом міг би таке забуть.

Ви тисячі бійців взяли до раю,
Туди до вас – зустріти праотця.
Бо ваше тихе «мамо, я вмираю»,
То як наказ для нас – стояти до кінця.

(Лютий, 2017 р.)

При використанні творів автора гіперпосилання на сайт автора є обов’язковим!

Ліцензія: CC BY-NC-ND
(Creative Commons Attribution NonCommercial NoDerivs)